дзявкання
ДЗЯ́ВКАННЯ, я, с. Дія за знач. дзя́вкати і звуки, утворювані цією дією.
Він минає ворота і під сміх та дзявкання собачки підходить до хатинки (Стельмах, II, 1962, 288);
*Образно. Стелеться голос трембіти, заглушаючи одноманітне дзявкання почорнілої дзвіниці (Стельмах, Над Черемошем, 1952, 182).
Словник української мови (СУМ-11)