див
ДИВ¹, а, ч., міф. У слов’янській міфології — зловісна сила у вигляді птаха.
Щоб на тебе див прийшов (Номис, 1864, .№ 3743);
3 високого дерева Див проквиляє, Землі невідомій вістку засилає (Мирний, V, 1955, 264);
Лисиці брешуть на щити, І кличе див поверху древа (Рильський, 300 літ, 1954, 12).
ДИВ², у, ч., рідко. Диво.
Ой там, на горі, дивний див: Там соловейко гніздо звив (Укр.. лір. пісні, 1958, 289);
// у знач. присудк. сл.
Воно й не див! Бо розум жив Тогді в старій хатинці (Г.-Арт., Байки.., 1958, 187).
Словник української мови (СУМ-11)