дибуляти
ДИБУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм. Важко йти; дибати, шкандибати.
— Він [хлоп] з боязні перед новими ударами дибуляє між солдатами в роті і звертає насліпо в ліс направо (Коб., III, 1956, 444);
Дибуляє парубок сонними вулицями і сам не знає, куди йти (Стельмах, Хліб.., 1959, 143).
Словник української мови (СУМ-11)