дибуляти
ДИБУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм. Важко йти; дибати, шкандибати.
— Він [хлоп] з боязні перед новими ударами дибуляє між солдатами в роті і звертає насліпо в ліс направо (Коб., III, 1956, 444);
Дибуляє парубок сонними вулицями і сам не знає, куди йти (Стельмах, Хліб.., 1959, 143).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дибуляти — Помалу йти [VI] Словник з творів Івана Франка
- дибуляти — дибуля́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- дибуляти — -яю, -яєш, недок., розм. Важко йти; дибати, шкандибати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дибуляти — див. іти; ходити Словник синонімів Вусика
- дибуляти — ХОДИ́ТИ (переміщатися, ступаючи ногами; змінювати місце в просторі, перев. в різних напрямках протягом певного часу), ХОДЖА́ТИ діал.; ПОХОДЖА́ТИ, ПРОХОДЖА́ТИ розм., ПРОХОДЖА́ТИСЯ розм., ПРОХО́ДЖУВАТИСЯ розм., ПРОХО́ДИТИСЯ розм., ФЛАНІ́РУВАТИ заст., розм. Словник синонімів української мови
- дибуляти — Дибуля́ти, -ля́ю, -єш гл. Идти очень медленно. Ондечки старий дибуля. Черниг. г. Словник української мови Грінченка