див
ДИВ¹, а, ч., міф. У слов’янській міфології — зловісна сила у вигляді птаха.
Щоб на тебе див прийшов (Номис, 1864, .№ 3743);
3 високого дерева Див проквиляє, Землі невідомій вістку засилає (Мирний, V, 1955, 264);
Лисиці брешуть на щити, І кличе див поверху древа (Рильський, 300 літ, 1954, 12).
ДИВ², у, ч., рідко. Диво.
Ой там, на горі, дивний див: Там соловейко гніздо звив (Укр.. лір. пісні, 1958, 289);
// у знач. присудк. сл.
Воно й не див! Бо розум жив Тогді в старій хатинці (Г.-Арт., Байки.., 1958, 187).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- див — див 1 іменник чоловічого роду, істота у міфології див 2 іменник чоловічого роду диво рідко Орфографічний словник української мови
- див — I -а, ч., міф. У словенській міфології – зловісна сила у вигляді птаха. II -у, ч., рідко. Диво. || у знач. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
- див — (перс., dev — злий дух, демон), -а, ч. Демонічний персонаж східнослов'янської міфології. Вважається, що диви живуть у лісі, на верхівках дерев. Вночі спускаються донизу і лякають подорожніх своїм страшним виглядом та різкими криками. ... Словник поетичної мови Василя Стуса
- див — вели́ким (ди́вним) ди́вом, зі сл. дивува́тися. Дуже, надто. Ускочивши в хату, він (Попенко) мав щось сказати Жукові — і великим дивом дивувався, як почув, що Жука вже немає і не буде (Панас Мирний)... Фразеологічний словник української мови
- див — ДИ́ВО (те, що викликає великий подив), ЧУ́ДО, ДИВИНА́ розм., ЧУДАСІ́Я розм., ДИВОВИ́ЖА розм., ДИКО́ВИНА розм., ДИВО́ВИСЬКО розм., ДИВО́ВИЩЕ розм., ЧУДНО́ТА розм., ДИВНИ́ЦЯ розм., ДИ́ВО ДИ́ВНЕ фольк., ПРЕЧУ́ДО розм., ДИВОГЛЯ́Д діал., ДИВОГЛЯ́ДІЯ діал. Словник синонімів української мови
- див — Див, -ва м.? Щоб на тебе див прийшов. Ном. № 3743. КС. 1890. X. 58. Словник української мови Грінченка