дивно

ДИ́ВНО. Присл. до ди́вний.

Якось він дивно прозивався, але ми називали його «Йойна з трьома бородами» (Фр., IV, 1950, 10);

Не беріть мені за зле, коли я у Львові поводилась дивно і проявляла видиму байдужність до того, що повинно інтересувати мене (Л. Укр., V, 1956, 354);

Станеш на краєчку Шевченкової гори і перед очима розстилаються дивно гарні картини за Дніпро, вгору і вниз по Дніпру (Н.-Лев., II, 1956, 384);

// у знач. присудк. сл.

— Як ми зайшли сюди, тобі не знати. Нам дивніше, що ви сюди заїхали, бо давно вже не було тут і ноги людської (Вас., II, 1959, 424);

Адже це уже не дивно, що ми твердо, супротивно, владно устаєм.. всім пригнобленим і бідним руку подаєм! (Тич., І, 1957, 167).

Значення в інших словниках

1. дивно — (з незвичністю) навдивовижу, незвично, чудно// на диво.  Словник синонімів Полюги
2. дивно — ди́вно прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
3. дивно — пр., в дивовижу, навдивовижу, ід. ти скажи; чудно < всі мож. пох. від ДИВНИЙ; ПР. СЛ. дивина, диво, дивовижа.  Словник синонімів Караванського
4. дивно — Присл. до дивний. || у знач. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. дивно — ДИ́ВНО, ЧУ́ДНО, ДИВОВИ́ЖНО, НАВДИВОВИ́ЖУ, ЧУДЕРНА́ЦЬКО (ЧУДЕРНА́ЦЬКИ), НЕЗВИ́ЧНО, НА ДИ́ВО, НА ПРОДИ́ВО розм., ДИВО́ЧНО розм. Мов намальований сіяв (гість), І став велично на порозі, І, уклонившися, вітав Марію тихо. Їй, небозі, Аж дивно, чудно (Т.  Словник синонімів української мови