дивовижа
ДИВОВИ́ЖА, і, ж., розм.
1. Незвичайне видовище; диво.
Зібрався коло шинку трохи не ярмарок, усім таке чудо, така дивовижа! (Мирний, III, 1954, 408);
— Подумаєш, дивовижа… — байдуже відповідав Борис. —-Мертві петлі над своєю хатою (Коп., Подарунок, 1956, 13).
2. Те саме, що здивува́ння.
Чіпка широко розкрив очі й з дивовижею дивився.. на товариство (Мирний, II, 1954, 183).
◊ Дивови́жа мені́ — дивно мені.
— Дивовижа мені, як ти в того пана вдався! Наче не ти, а він перед очима (Вовчок, VI, 1956, 279);
Не в дивови́жу — не ди́вно.
Нам герцоги зовсім не в дивовижу! (Л. Укр., V, 1956, 405);
— Щастить тобі, — сказав Максим, — тільки що прийшов і вже он яких два окуні маєш. — А це нам не в дивовижу (Шиян, Гроза.., 1956, 677).
Словник української мови (СУМ-11)