дивовижний

ДИВОВИ́ЖНИЙ, а, е.

1. Який викликає здивування; дивний (у 1 знач.).

Біле павутиння.. гойдалось од найменшого руху повітря й кидало дивовижні тіні при жовтому світлі одинокої ліхтарні (Коцюб., І, 1955, 353);

Найбільш дивовижним у житті бобрів є спорудження ними гребель на річках (Наука.., 8, 1959, 35).

2. Який не має рівних, подібних собі; надзвичайний.

Багатство тематики, різноманітність жанрів і віршованих форм його [І. Франка] поетичних творів воістину дивовижні (Рильський, III, 1955, 117);

Чутка про мандрівних акробатів облетіла слободу з дивовижною швидкістю (Шиян, Баланда, 1957, 128);

// Дуже гарний; чудовий, чарівний.

Незабаром Турбай мимоволі піддався гіпнозові дивовижної краси (Руд., Остання шабля, 1959, 85).

Значення в інших словниках

1. дивовижний — дивови́жний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. дивовижний — [диевовижнией] м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
3. дивовижний — -а, -е. 1》 Який викликає здивування; дивний (у 1 знач.). 2》 Який не має рівних, подібних собі; надзвичайний. || Дуже гарний; чудовий, чарівний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. дивовижний — див. витіюватий; вродливий  Словник синонімів Вусика
5. дивовижний — ДИ́ВНИЙ (який викликає подив своїми якостями, поведінкою тощо), ЧУДНИ́Й, ДИВОВИ́ЖНИЙ, ЧУДЕРНА́ЦЬКИЙ, ДИКО́ВИННИЙ розм., ДИВО́ЧНИЙ розм., ДИВОГЛЯ́ДНИЙ діал.  Словник синонімів української мови
6. дивовижний — Дивови́жний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. дивовижний — Дивовижний, -а, -е Удивительный, странный. Казки дивовижні казали. К. МХ. 14.  Словник української мови Грінченка