дивовижно
ДИВОВИ́ЖНО. Присл. до дивови́жний.
Роздутий свинячий пухир з грішми дивовижно схожий зараз на стару жабу (Стельмах, Хліб.., 1959, 122);
Шевченко був людиною дивовижно широких естетичних обріїв, глибоким знавцем.. музики, театру, архітектури (Вітч., 3, 1961, 136);
Юнацьке обличчя зробилося дивовижно прекрасним і натхненним (Ю. Янов., І, 1954, 48);
// у знач. присудк. сл.
— Дивовижно! Неймовірно! — обурювався в колі своїх однодумців аптекар Лякін (Шиян, Гроза.., 1956, 265);
[Флюгель:] Я не розумію вас. Ви — і хвилювання перед виходом! Дивовижно (Собко, П’єси, 1958, 155).
Словник української мови (СУМ-11)