дивовижно

ДИВОВИ́ЖНО. Присл. до дивови́жний.

Роздутий свинячий пухир з грішми дивовижно схожий зараз на стару жабу (Стельмах, Хліб.., 1959, 122);

Шевченко був людиною дивовижно широких естетичних обріїв, глибоким знавцем.. музики, театру, архітектури (Вітч., 3, 1961, 136);

Юнацьке обличчя зробилося дивовижно прекрасним і натхненним (Ю. Янов., І, 1954, 48);

// у знач. присудк. сл.

— Дивовижно! Неймовірно! — обурювався в колі своїх однодумців аптекар Лякін (Шиян, Гроза.., 1956, 265);

[Флюгель:] Я не розумію вас. Ви — і хвилювання перед виходом! Дивовижно (Собко, П’єси, 1958, 155).