дивовижний

дивови́жний

-а, -е.

1》 Який викликає здивування; дивний (у 1 знач.).

2》 Який не має рівних, подібних собі; надзвичайний.

|| Дуже гарний; чудовий, чарівний.

Значення в інших словниках

1. дивовижний — дивови́жний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. дивовижний — [диевовижнией] м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
3. дивовижний — див. витіюватий; вродливий  Словник синонімів Вусика
4. дивовижний — ДИ́ВНИЙ (який викликає подив своїми якостями, поведінкою тощо), ЧУДНИ́Й, ДИВОВИ́ЖНИЙ, ЧУДЕРНА́ЦЬКИЙ, ДИКО́ВИННИЙ розм., ДИВО́ЧНИЙ розм., ДИВОГЛЯ́ДНИЙ діал.  Словник синонімів української мови
5. дивовижний — Дивови́жний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. дивовижний — ДИВОВИ́ЖНИЙ, а, е. 1. Який викликає здивування; дивний (у 1 знач.). Біле павутиння.. гойдалось од найменшого руху повітря й кидало дивовижні тіні при жовтому світлі одинокої ліхтарні (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
7. дивовижний — Дивовижний, -а, -е Удивительный, странный. Казки дивовижні казали. К. МХ. 14.  Словник української мови Грінченка