димучий

ДИМУ́ЧИЙ, а, е. Який виділяє багато диму, димить.

Гриміла возовиця по дорогах, І на токах у багачів тижнями Гули димучі кінні молотарки (Вирган, Квіт. береги, 1950, 10).

Значення в інших словниках

1. димучий — диму́чий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. димучий — -а, -е. Який виділяє багато диму, димить.  Великий тлумачний словник сучасної мови