димучий
ДИМУ́ЧИЙ, а, е. Який виділяє багато диму, димить.
Гриміла возовиця по дорогах, І на токах у багачів тижнями Гули димучі кінні молотарки (Вирган, Квіт. береги, 1950, 10).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
ДИМУ́ЧИЙ, а, е. Який виділяє багато диму, димить.
Гриміла возовиця по дорогах, І на токах у багачів тижнями Гули димучі кінні молотарки (Вирган, Квіт. береги, 1950, 10).