дисонувати

ДИСОНУВА́ТИ, у́є, недок.

1. Звучати дисонансом (у 1 знач.).

У невмілих руках баян прикро дисонує (Ю. Янов., IV, 1959, 100).

2. з чим, перен. Виявляти невідповідність з чим-небудь, вносити дисонанс (у 2 знач.), розлад у що-небудь.

Врівноважений і майже спокійний, ..тон Лимерихи дисонує з її пащекуванням у перших діях [«Лимерівни» П. Мирного] (Рад. літ-во, 6, 1957, 14);

Живопис на стелі різко дисонує з загальною кольоровою гамою залу, існує ізольовано від нього (Архіт. і буд., 1, 1955, 7).

Значення в інших словниках

1. дисонувати — дисонува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. дисонувати — -ує, недок. 1》 Звучати дисонансом (у 1 знач.). 2》 з чим, перен. Виявляти невідповідність із чим-небудь, вносити дисонанс (у 2 знач.), розлад у що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дисонувати — Дисонува́ти, -ну́ю, -ну́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)