дисонувати

дисонува́ти

-ує, недок.

1》 Звучати дисонансом (у 1 знач.).

2》 з чим, перен. Виявляти невідповідність із чим-небудь, вносити дисонанс (у 2 знач.), розлад у що-небудь.

Значення в інших словниках

1. дисонувати — дисонува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. дисонувати — Дисонува́ти, -ну́ю, -ну́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
3. дисонувати — ДИСОНУВА́ТИ, у́є, недок. 1. Звучати дисонансом (у 1 знач.). У невмілих руках баян прикро дисонує (Ю. Янов., IV, 1959, 100). 2. з чим, перен. Виявляти невідповідність з чим-небудь, вносити дисонанс (у 2 знач.), розлад у що-небудь.  Словник української мови в 11 томах