дифракція

ДИФРА́КЦІЯ, ї, ж., фіз. Огинання хвилями (звуковими, світловими і т. ін.) зустрічних перешкод.

Проходячи крізь вузькі щілини і обходячи малі предмети, світло огинає їх. Грімальді назвав це явище дифракцією (Око і сонце, 1953, 30);

Явище розсіювання рентгенівського проміння лежить в основі самого явища дифракції його при проходженні через кристал (Рентгеногр. мет., 1959, 42).

Значення в інших словниках

1. дифракція — дифра́кція іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. дифракція — -ї, ж., фіз. Огинання хвилями (звуковими, світловими і т. ін.) зустрічних перешкод. Дифракція світла.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дифракція — Промінезалом  Словник чужослів Павло Штепа
4. дифракція — дифра́кція (від лат. diffractus – розломлений) огинання хвилями (світловими, звуковими) зустрічних перешкод. Д. спостерігають також під час руху мікрочастинок (електронів, протонів, нейтронів, атомів, молекул).  Словник іншомовних слів Мельничука