1. Словник української мови в 11 томах

дифракція

ДИФРА́КЦІЯ, ї, ж., фіз. Огинання хвилями (звуковими, світловими і т. ін.) зустрічних перешкод.

Проходячи крізь вузькі щілини і обходячи малі предмети, світло огинає їх. Грімальді назвав це явище дифракцією (Око і сонце, 1953, 30);

Явище розсіювання рентгенівського проміння лежить в основі самого явища дифракції його при проходженні через кристал (Рентгеногр. мет., 1959, 42).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дифракція — дифра́кція іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. дифракція — -ї, ж., фіз. Огинання хвилями (звуковими, світловими і т. ін.) зустрічних перешкод. Дифракція світла. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дифракція — Промінезалом Словник чужослів Павло Штепа
  4. дифракція — дифра́кція (від лат. diffractus – розломлений) огинання хвилями (світловими, звуковими) зустрічних перешкод. Д. спостерігають також під час руху мікрочастинок (електронів, протонів, нейтронів, атомів, молекул). Словник іншомовних слів Мельничука