дишло
ДИ́ШЛО, а, с. Те саме, що ди́шель.
Незабаром рослі балагульські коні, розгойдуючи біля дишла масивний дзвоник, везли до Кракова пана підполковника (Стельмах, II, 1962, 256);
— Голос великий [у гармати] та розум малий, а треба так, щоб як те дишло — куди повернеш, туди й вийшло (Панч, Іду, 1946, 32);
— А в лобогрійці дишло поламане! (Вишня, І, 1956,379);
*Образно. Поламане вже дишло прийдеться [Гітлеру] повертати на Берлін (Гонч., Вибр., 1959, 154).
Словник української мови (СУМ-11)