добиток

ДОБИ́ТОК, тку, ч., заст.

1. Грабування чого-небудь.

Гайдамаки приїхали з добитків (Сл. Гр.).

2. Те саме, що доби́ча 1.

[Трохим:] Поле моє, поле, Прадідний добитку, Чому мені не мати Із тебе пожитку? (Кроп., V, 1959, 146).

Значення в інших словниках

1. добиток — доби́ток іменник чоловічого роду грабування; добича рідко  Орфографічний словник української мови
2. добиток — -тку, ч., заст. 1》 Грабування чого-небудь. 2》 Те саме, що добича 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. добиток — ГРАБІ́Ж (напад з метою привласнення чужого майна), ГРАБУ́НОК, ГРАБУВА́ННЯ, ПОГРАБУВА́ННЯ, ДОБИ́ТОК заст., ТАТЬБА́ заст., ГРАБІ́ЖКА діал., РАБУ́НОК діал. Як сарана, налітали вони на села й замки.. і поверталися до коша з отарами овець і баранців.  Словник синонімів української мови
4. добиток — Добиток, -тку м. Грабежъ, добываніе. А гайдамаки приїхали з добитків, аж нема того чоловіка; дуже вони здивувались. Рудч. Ск. II. 148.  Словник української мови Грінченка