добичник

ДОБИ́ЧНИК, а, ч., заст. Розбійник, грабіжник.

[Фауст:] Женіть же звідси Менелая, Зіпхніть у море знов мерщій! Хай там добичником блукає, Як до душі йому розбій (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 372).

Значення в інших словниках

1. добичник — доби́чник іменник чоловічого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. добичник — -а, ч., заст. Розбійник, грабіжник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. добичник — див. розбійник  Словник синонімів Вусика
4. добичник — РОЗБІ́ЙНИК (той, хто грабує, убиває з метою грабежу), РОЗБИША́КА, РОЗБІЯ́КА розм., ЗАРІЗЯ́КА розм., ХАРЦИ́З розм., ХАРЦИ́ЗА розм., ХАРЦИЗЯ́КА розм., ХАРЦИ́ЗНИК розм., ЗДОБИ́ЧНИК (ДОБИ́ЧНИК) розм., БАШИБУЗУ́К заст., ШИ́БЕНИК заст., ЗБУЙ діал.  Словник синонімів української мови
5. добичник — Добичник, -ка м. Разбойникъ. А з байраку сорок і чотирі добичників виїздило. Чуб. V. 1052.  Словник української мови Грінченка