доброхіть
ДОБРОХІ́ТЬ, присл. Те саме, що доброві́льно.
— Як ти, кажу, не хочеш доброхіть, то я тебе силою віддам [заміж] (Вовчок, І, 1955, 234);
[Янас:] Треба ще й боротися, ..треба здобувати краще життя, бо доброхіть ніхто нам не дасть його (Ірчан, II, 1958, 286).
Словник української мови (СУМ-11)