добряга
ДОБРЯ́ГА, и, ч. і ж., розм. Те саме, що добря́к.
-Добряга Замєховський, — шепнув він. — Таки не забув мене (Фр., II, 1950, 249);
Пан Енгельгардт і старого добрягу Венеціанова прийняв не краще, ніж Брюллова (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 116).
Словник української мови (СУМ-11)