добряк

ДОБРЯ́К, а́, ч., розм. Дуже добра, нелукава людина.

[Максим:] Ленін, кажеш? Чув, чув!.. Так он який він! Хе!Видно — добряк чоловік! (Мам., Тв., 1962, 321);

— А що, газдо, купив лиску? — прикидаючись добряком, заговорив Левко (Цюпа, Назустріч.., 1958, 138).

Значення в інших словниках

1. добряк — добря́к іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. добряк — -а, ч., розм. Дуже добра, нелукава людина.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. добряк — див. Добрий  Словник синонімів Вусика
4. добряк — ДО́БРИЙ ім., ДОБРЯ́К розм., ДОБРЯ́ГА розм., ДОБРЯ́КА розм. рідше, ДО́БРА ДУША́ розм., ДРУЗЯ́КА фам., ДОБРЯЧО́К ірон., М'ЯКУ́ШКА ірон., зневажл. З добрим поживеш — добро переймеш, а з лихим зійдешся, — того й наберешся (прислів'я); — Білограй добряк.  Словник синонімів української мови