довг
ДОВГ, у, ч., діал.
1. Борг.
Семен спродав трохи хліба й заплатив пану Янковському п’ятдесят карбованців довгу (Коцюб., І, 1955, 116);
— Но-но, гадкуй, Василю, щоби сплатили довгі — попередив Фрід Порадюка (Чендей, Вітер.., 1958, 197).
2. Обов’язок.
Ранком у неділю проводили солдатів з села, як довг велить (Кв.-Осн., II, 1956, 448);
Ваш довг — справдить людські закони (Граб., І, 1959, 276).
Словник української мови (СУМ-11)