довершеність
ДОВЕ́РШЕНІСТЬ, ності, ж.
1. Абстр. ім. до дове́ршений 2.
Довершеність художньої форми Рильського буде зразковою для поколінь (Літ. газ., 24.1 1946, 4);
Композиційної довершеності бракує ще багатьом комедіям наших драматургів (Вітч., 8, 1958, 168);
Одіж на ній лиш підкреслює довершеність жіночих форм (Ю. Янов., II, 1958, 21).
2. Про людину, предмет, що наділені тільки позитивними якостями, не мають будь-яких недоліків.
— Та я не створений для раю, Йому чужа душа моя; Сама довершеність ви, знаю, Що ж! — Вас не вартий зовсім я (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 126).
Словник української мови (СУМ-11)