довжина
ДОВЖИНА́, и́, ж.
1. Протяг лінії, площини, тіла і т. ін. між двома найвіддаленішими точками.
Хати стоять густо, неначе туляться одна до однієї. Трапляється, що хата од хати стоїть на аршин довжини (Н.-Лев., II, 1956, 401);
Треба розповісти учням, що кінцеві міри довжини [плитки] виготовляються з дуже високою точністю (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 88);
// Відстань між кінцями чого-небудь.
Скаче ланцюг по землі, бряжчить, витягається — і вмить по всій довжині його стирчать недалеко один від другого встромлені в землю дерев’яні кілочки (Коцюб., І, 1955, 226).
2. Тривалість, довгочасність.
Скорочення за допомогою розсади строку росту рослин у відкритому грунті створює можливість просування на північ ряду овочевих культур, вегетаційний період яких більший за довжину північного літа (Овоч., 1956, 96).
Словник української мови (СУМ-11)