довколишній
ДОВКО́ЛИШНІЙ, я, є. Який міститься навколо, поблизу; навколишній, околишній.
Виразні обриси довколишніх предметів розпливалися в темряві (Фр., II, 1950, 93);
Весною довколишній світ шумів малахітовою зеленню, хлюпотів голубизною лісових озер (Руд., Остання шабля, 1959, 12);
// у знач. ім. довко́лишнє, нього, с. Те, що знаходиться навколо, поблизу.
Погляд його був спрямований кудись далеко, а думка наче піднеслася над усім довколишнім, буденним… (Сміл., Сад, 1952, 27);
// Який живе в місцевості, що розташована навколо, поблизу.
Не спали в цю ніч довколишні хуторяни (Гончар, Таврія.., 1957, 525);
— Недарма цієї землі так бояться довколишні мешканці (Смолич, І, 1958, 73).
Словник української мови (СУМ-11)