доволікати

ДОВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОВОЛОКТИ́, очу́, оче́ш; мин. ч. доволі́к, доволокла́, ло́ і ДОВОЛОЧИ́ТИ, очу́, о́чиш, док., перех. Волочучи, доставляти кого-, що-небудь до якогось місця.

Щука справді була пудова. Недолугий шинкар ледве доволік її до стола (Тулуб, Людолови, І, 1957, 459);

// розм. З великими труднощами вести кого-небудь або нести що-небудь.

— Таке, тату, лихо, що мій Гнідко десь скалічив чи вивихнув ногу і не може ходити. Ледве.. доволік я його сюди на нічліг (Козл., Сонце.., 1957, 33);

— -Я взяв один з них [чемоданів] — такий важкий, що ледве спромігся доволокти його у вагон (Мас., Під небом.., 1961, 7).

◊ Ле́две (наси́лу і т. ін.) доволіка́ти (доволокти́) н́оги — добиратися куди-небудь з великими труднощами.

А із Криму чоловік Ледве ноги доволік (Шевч., II, 1953, 120).

Значення в інших словниках

1. доволікати — доволіка́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. доволікати — -аю, -аєш, недок., доволокти, -очу, -очеш; мин. ч. доволік, доволокла, доволокло і доволочити, -очу, -очиш, док., перех. Волочучи, доставляти кого-, що-небудь до якогось місця. || розм. З великими труднощами вести кого-небудь або нести що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. доволікати — ДОСТАВЛЯ́ТИ (до місця призначення), ДОПРОВА́ДЖУВАТИ, СПРОВА́ДЖУВАТИ, ПРИСТАВЛЯ́ТИ, ПОСТАВЛЯ́ТИ, ПРИПРОВА́ДЖУВАТИ розм., ПРА́ВИТИ розм., ПРИПРАВЛЯ́ТИ розм., ДОПРАВЛЯ́ТИ розм., ДОСТАЧА́ТИ розм., ПРОВА́ДИТИ діал., ДОСТАРЧА́ТИ діал.  Словник синонімів української мови
4. доволікати — Доволіка́ти, -ліка́ю, -ліка́єш, доволокти́, -лочу́, -ло́чеш; доволі́к, -локла́, -локли́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)