довідка

ДО́ВІДКА, и, ж.

1. Відомості, що їх одержує або подає хто-небудь.

— Мені містер Булгаков телефонував, і я зібрав усі довідки (Кулик, Записки консула, 1958, 91).

На до́відки — дізнатися, довідатися про кого-, що-небудь.

Прийшла [Тетяна] до Андрія Маркевича по книжки: десь, певне, прочула, що прибув новий учитель, — прийшла на довідки (Вас., II, 1959, 80).

2. Документ з короткими відомостями про кого-, що-небудь.

Дістала [Варвара] довідку в лікарів про тиф (Кучер, Чорноморці, 1956, 559);

Якусь довідку з сільради хотів [Густавсон] узяти, а Сандер йому відмовив (Шиян, Гроза.., 1956, 552).

Значення в інших словниках

1. довідка — до́відка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. довідка — Посвідка, посвідчення, (важлива) свідоцтво; мн. ДОВІДКИ, відомості.  Словник синонімів Караванського
3. довідка — [дов'ідка] -дкие, д. і м. -в'ідз'ц'і, мн. -дкие, -док  Орфоепічний словник української мови
4. довідка — -и, ж. 1》 Відомості, що їх одержує або подає хто-небудь. На довідки — дізнатися, довідатися про кого-, що-небудь. 2》 Документ із стислими відомостями про кого-, що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. довідка — на до́відки. Щоб дізнатися про кого-, що-небудь. Прийшла (Тетяна) до Андрія Марковича по книжки: десь, певне, прочула, що прибув новий учитель,— прийшла на довідки (С. Васильченко).  Фразеологічний словник української мови
6. довідка — ДО́ВІДКА (документ з короткими відомостями про когось, щось, підтвердженням якогось факту), ПОСВІ́ДЧЕННЯ, ПО́СВІДКА розм. Він, мабуть, досі не знає, що вона без паспорта, ніде не прописана, що ніякісінької навіть довідки в неї нема (О.  Словник синонімів української мови
7. довідка — До́відка, -дки, -дці; -відки, -відок  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)