довідка
ДО́ВІДКА, и, ж.
1. Відомості, що їх одержує або подає хто-небудь.
— Мені містер Булгаков телефонував, і я зібрав усі довідки (Кулик, Записки консула, 1958, 91).
На до́відки — дізнатися, довідатися про кого-, що-небудь.
Прийшла [Тетяна] до Андрія Маркевича по книжки: десь, певне, прочула, що прибув новий учитель, — прийшла на довідки (Вас., II, 1959, 80).
2. Документ з короткими відомостями про кого-, що-небудь.
Дістала [Варвара] довідку в лікарів про тиф (Кучер, Чорноморці, 1956, 559);
Якусь довідку з сільради хотів [Густавсон] узяти, а Сандер йому відмовив (Шиян, Гроза.., 1956, 552).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- довідка — до́відка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- довідка — Посвідка, посвідчення, (важлива) свідоцтво; мн. ДОВІДКИ, відомості. Словник синонімів Караванського
- довідка — [дов'ідка] -дкие, д. і м. -в'ідз'ц'і, мн. -дкие, -док Орфоепічний словник української мови
- довідка — -и, ж. 1》 Відомості, що їх одержує або подає хто-небудь. На довідки — дізнатися, довідатися про кого-, що-небудь. 2》 Документ із стислими відомостями про кого-, що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- довідка — на до́відки. Щоб дізнатися про кого-, що-небудь. Прийшла (Тетяна) до Андрія Марковича по книжки: десь, певне, прочула, що прибув новий учитель,— прийшла на довідки (С. Васильченко). Фразеологічний словник української мови
- довідка — ДО́ВІДКА (документ з короткими відомостями про когось, щось, підтвердженням якогось факту), ПОСВІ́ДЧЕННЯ, ПО́СВІДКА розм. Він, мабуть, досі не знає, що вона без паспорта, ніде не прописана, що ніякісінької навіть довідки в неї нема (О. Словник синонімів української мови
- довідка — До́відка, -дки, -дці; -відки, -відок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)