1. Орфоепічний словник української мови

довідка

до́відка

[дов'ідка]

-дкие, д. і м. -в'ідз'ц'і, мн. -дкие, -док

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. довідка — до́відка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. довідка — Посвідка, посвідчення, (важлива) свідоцтво; мн. ДОВІДКИ, відомості. Словник синонімів Караванського
  3. довідка — -и, ж. 1》 Відомості, що їх одержує або подає хто-небудь. На довідки — дізнатися, довідатися про кого-, що-небудь. 2》 Документ із стислими відомостями про кого-, що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. довідка — на до́відки. Щоб дізнатися про кого-, що-небудь. Прийшла (Тетяна) до Андрія Марковича по книжки: десь, певне, прочула, що прибув новий учитель,— прийшла на довідки (С. Васильченко). Фразеологічний словник української мови
  5. довідка — ДО́ВІДКА (документ з короткими відомостями про когось, щось, підтвердженням якогось факту), ПОСВІ́ДЧЕННЯ, ПО́СВІДКА розм. Він, мабуть, досі не знає, що вона без паспорта, ніде не прописана, що ніякісінької навіть довідки в неї нема (О. Словник синонімів української мови
  6. довідка — До́відка, -дки, -дці; -відки, -відок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. довідка — ДО́ВІДКА, и, ж. 1. Відомості, що їх одержує або подає хто-небудь. — Мені містер Булгаков телефонував, і я зібрав усі довідки (Кулик, Записки консула, 1958, 91). На до́відки — дізнатися, довідатися про кого-, що-небудь. Словник української мови в 11 томах