дозвіл
ДО́ЗВІЛ, волу, ч. Згода, що дає право на здійснення чого-небудь.
Він дуже ввічливо подякував і попрохав дозволу сісти (Коцюб., II, 1955, 428);
Юрко попросив у Франки дозволу провести її (Чорн., Визвол. земля, 1959. 219);
// Документ, який посвідчує таке право.
[Стрижень:] На берег дозвольте зійти тільки тим, у кого буде дозвіл комітету (Корн., І, 1955, 55);
Дозвіл на навчання в агротехнікумі прийшов як комсомольська нагорода за віддану працю (Коз., Гарячі руки, 1960. 134).
З ва́шого до́зволу — ввічлива форма, якою просять згоди співбесідника на що-небудь.
— Вже й я закурю з вашого дозволу! — простягнув руку Сопкін (Вас., І, 1959, 349);
З до́зволу сказа́ти — вставні слова, які вказують, що згаданий предмет, особа і т. ін. не варті, не заслуговують уживаної назви.
— Не думаю, що серед депутатів, які сидять в оцьому залі, багато знайдеться таких, котрі в цьому питанні поділяють вашу, з дозволу сказати, точку зору (Головко, II, 1957, 548).
Словник української мови (СУМ-11)