1. Словник української мови в 11 томах

дозвіл

ДО́ЗВІЛ, волу, ч. Згода, що дає право на здійснення чого-небудь.

Він дуже ввічливо подякував і попрохав дозволу сісти (Коцюб., II, 1955, 428);

Юрко попросив у Франки дозволу провести її (Чорн., Визвол. земля, 1959. 219);

// Документ, який посвідчує таке право.

[Стрижень:] На берег дозвольте зійти тільки тим, у кого буде дозвіл комітету (Корн., І, 1955, 55);

Дозвіл на навчання в агротехнікумі прийшов як комсомольська нагорода за віддану працю (Коз., Гарячі руки, 1960. 134).

З ва́шого до́зволу — ввічлива форма, якою просять згоди співбесідника на що-небудь.

— Вже й я закурю з вашого дозволу! — простягнув руку Сопкін (Вас., І, 1959, 349);

З до́зволу сказа́ти — вставні слова, які вказують, що згаданий предмет, особа і т. ін. не варті, не заслуговують уживаної назви.

— Не думаю, що серед депутатів, які сидять в оцьому залі, багато знайдеться таких, котрі в цьому питанні поділяють вашу, з дозволу сказати, точку зору (Головко, II, 1957, 548).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дозвіл — (підтвердження права робити щось) згода, (на шлюб) благословення, (державних органів) ліцензія. Словник синонімів Полюги
  2. дозвіл — до́звіл іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. дозвіл — (на шлюб) згода, санкція, р. до звоління; обр. зелене світло, карт-блянш; (офіційний документ) ліцензія; У ФР. перепустка, віза. Словник синонімів Караванського
  4. дозвіл — [дозв'іл] -волу, м. (на) -вол'і, мн. -волие, -вол'іў Орфоепічний словник української мови
  5. дозвіл — -волу, ч. 1》 Зняття заборони. 2》 Згода, що дає право на здійснення чого-небудь. || Документ, який посвідчує таке право. З вашого дозволу — ввічлива форма, якою просять згоди співбесідника на що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. дозвіл — ДО́ЗВІЛ (ствердження права на здійснення чогось), ЗГО́ДА, СА́НКЦІЯ перев. книжн., ПРИЗВО́ЛЕ́ННЯ заст., ПРИ́ЗВІЛ заст.; БЛАГОСЛОВЕ́ННЯ, БЛАГОСЛОВЕ́НСТВО (перев. Словник синонімів української мови
  7. дозвіл — До́звіл, -волу, -волові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. дозвіл — рос. разрешение акт згоди, який видається у письмовій або усій формі суб'єктом управління, що володіє згідно з регламентом правом визначати доцільність реалізації тієї чи іншої дії, заходу та ін. Eкономічна енциклопедія
  9. дозвіл — Дозвіл, -волу м. Позволеніе, разрѣшеніе. То прошу ж у вас дозволу бувати в гостях у ваших рідних. Левиц. Пов. 329. Словник української мови Грінченка