докір
ДОКІ́Р, ко́ру, ч. Висловлене кому-небудь або передане в інший спосіб звинувачення в чомусь, незадоволення чимось і т. ін.
Грицьків докір дуже вразив Чіпку (Мирний, II, 1954, 172);
В її очах і радість, і докір (Кучер, Чорноморці, 1956, 362);
Валя густо почервоніла і з невисловленим докором глянула на Цимбала (Жур., Звич. турботи, 1960, 103).
Словник української мови (СУМ-11)