дома
ДО́МА.
1. присл. Те саме, що вдо́ма.
Дома дівчинку зараз роздягли і поклали в ліжко (Л. Укр., III, 1952, 635);
Батько вже дома був, саме обротьку лагодив біля світла (Головко, II, 1957, 135);
// У рідному краю, на батьківщині.
Не гріє сонце на чужині, А дома надто вже пекло (Шевч., II, 1953, 23).
◊ Не всі до́ма у кого — те саме, що Не всі вдо́ма ( див. вдо́ма)
Гутман дивиться на мене, як на людину, в якої не всі дома (Кол., На фронті.., 1959, 44);
Як до́ма — те саме, що Як вдо́ма ( див. вдо́ма)
Не сподобалося Рубінові те, що біля горна він поводився, як дома, все знав і вмів (Сенч., Опов., 1959, 4).
2. ім. до́ма, и, ж., розм. Те саме, що домі́вка.
Словник української мови (СУМ-11)