домовик
ДОМОВИ́К, а́, ч. За забобонним уявленням слов’янських і інших народів — добрий або злий дух, що живе в домі; бог домівки і майна.
В кожній сім’ ї, за віруванням слов’ян, існував свій домашній покровитель — «дід домовик» (Іст. УРСР, І, 1953, 47);
Шовк твоєї, Ганнусю, коси Домовик уночі розплітає (Рильський. II, 1956, 12);
*У порівн. Ходить він по селу від шинку до шинку, день у день, ніч у ніч; а перед світом, як домовик, іде в свою пустку (Мирний, II, 1954, 163);
— Що ти товчешся, як домовик. Цілу ніч! (Головко, 1, 1957 457).
Словник української мови (СУМ-11)