домчати
ДОМЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.
1. перех. Швидко довезти, доставити, донести кого-небудь до певного місця.
Переповнений тролейбус домчав його в район заводів (Кучер, Прощай.., 1957, 248);
У Барановичах ми пересіли до пасажирського потяга, який хутко домчав нас до столиці (Досв., Вибр., 1959, 105).
2. неперех. Дуже швидко доїхати, добігти до якого-небудь місця.
— Коні в мене добрі — враз домчимо (Тулуб, Людолови, II, 1957, 408);
Вона встигне домчати туди, а в бору можна буде надійно сховатися (Шиян, Гроза.., 1956, 386).
Словник української мови (СУМ-11)