допитувати
ДОПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОПИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. перех. і неперех. Настійливо розпитувати про що-небудь.
[Яким:] Як почали на весіллі допитувать: мовчить, мовчить, як води в рот набрала (Кроп., II, 1958, 358);
— З ким же ти прийшов? — допитував дехто у Івася (Мирний, І, 1954, 259);
Тісніше оточили люди секретаря, слухають, допитують та радіють (Шиян, Партиз. край, 1946, 129).
2. перех. Робити допит.
Штабний офіцер з молдаванином-перекладачем допитував полонених, захоплених сьогодні (Гончар, І, 1954, 47);
— Слідство мало нагоду мене допитати (Ле, Міжгір’я, 1953, 290).
Словник української мови (СУМ-11)