дорогий
ДОРОГИ́Й, а́, е́; вищ. ст. доро́жчий.
1. Який коштує великі гроші; протилежне дешевий.
Везе Марко Катерині Сукна дорогого (Шевч., 1,1951, 322);
Велів [цар] собі віз золотий зробити, Камінням дорогим його приоздобити (Фр., XIII, 1954, 382);
// Високий (про ціну).
Капіталісти одержують з колоній для своїх фабрик та заводів по дешевій ціні різну сировину, а промислові товари продають в колоніях по дорогих цінах (Ек. геогр. заруб, країн, 1956, 8).
2. перен. Який високо ціниться, оберігається, яким дорожать.
А тим часом дорогії Літа тії молодії Марне пронеслись (Шевч., II, 1953, 145);
— Коли життя вам дороге, Кладіте зброю долі! (Л. Укр., І, 1951, 359);
Герта нічого не відповідає — вона розмірковує, адже дорогі хвилини, секунди (Хижняк, Тамара, 1959, 259).
3. Близький, милий серцю.
Ім’я Шевченка було, є і буде дорогим для всіх народів Радянського Союзу (Корн., Разом із життям, 1950, 27);
Ганна тужить. А ти гадав, що виграв бій.., не ти, Захар їй дорогий, Захар їй найдорожчий (Дор., Три богатирі, 1959 , 68);
До болю близька, До сліз дорога ця земля під ногами! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 259);
// Бажаний, жданий (про гостей).
Все стояло на столі і тільки дожидало дорогих гостей (Мирний, IV, 1955, 49);
— Війну закінчимо — прямо з частини разом поїдемо. Дорогим гостем будеш (Головко, І, 1957, 283);
// У звертанні —для вираження любові, приязні.
Дорогий друже! Довго чекав ти мого листа і, як тепер бачу, не даремне сподівався хоч через мене дихнути родинним теплом (Коцюб., II, 1955, 356).
◊ 3 дорого́ю душе́ю див. душа́.
Словник української мови (СУМ-11)