достобіса
ДОСТОБІ́СА, присл., розм.
1. Дуже багато.
— Тут їх достобіса! Які груші уродили! Збивайте, хлоп’ята! (Шевч., І, 1951, 122);
Роботи їм випало достобіса (Загреб., Європа 45, 1959, 151);
// Надзвичайно, у значній мірі.
Долинув злобний уривок чиєїсь мови. — Зажерливий достобіса (Стельмах, Хліб.., 1959, 459).
2. Лайливий вираз із значенням «к чорту», «к бісу».
Ожереди палив [чоловік Докії], як судьбу свою сіру. — Хай горить достобіса людська кривавиця! (Мал., Звенигора, 1959, 349).
Словник української мови (СУМ-11)