дременути
ДРЕМЕНУ́ТИ, ну́,не́ш, док., розм.
1. Дуже швидко, рвучко побігти; майнути, дмухнути.
Як схопляться вони [звірі], як дременуть, то тільки видко (Укр.. казки, легенди.., 1957, 35);
Дід Оникій дременув через село і пішов до одного пасічника (Н.-Лев., IV, 1956, 200);
І дивитесь ви на зелене поле.., і чогось вам на думку спадає шалене бажання самому дременуть на зелене поле (Вишня, І, 1956, 206);
// Швидко зникнути, втекти, піти геть звідки-небудь; чкурнути.
Схопився Клим і дременув із хати (Гл., Вибр., 1957, 212);
Стріла [ворона] півня Розбишаку — Пісняра — І чкурнула, Дременула Із двора (Бойко, Ростіть.., 1959, 67).
Дремену́ти навтікача́ (навті́ки, навтьо́ки) — якнайшвидше побігти, втекти.
Пан Ржевуський, бачачи свою біду, дременув навтікача (Кач., II, 1958, 498);
Зося сторожко, наче птиця, іде між хатами, ладна кожного разу дременути навтьоки (Стельмах, Хліб.., 1959, 555).
2. Поспішно відправитися куди-небудь; податися.
Як дізнавсь отець Тарасій, що зовиця дременула на теплі води, то аж схопився з стільця (Н.-Лев., III, 1956, 392);
— Засумував новий голова колгоспу, забрав свій чемодан і дременув на станцію (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 32).
Словник української мови (СУМ-11)