дрова
ДРО́ВА, дров, мн. Розпиляні, розколоті, розрубані на поліна дерева, що використовуються на паливо.
У нас у грубці дрова І палають, і тріщать (Щог., Поезії, 1958, 187);
Він порався з товстим гіллям хутко, навкруги летіли тріски, швидко росла велика купа дров (Донч., II, 1956, 9);
*У порівн. Правда, він на лице хороший, тільки дурне таке, як дрова… (Вовчок, І, 1955, 377).
◊ Наруба́ти (налама́ти) дров — допустити багато значних помилок.
— Ну, то як, товариші-громадяни? — шкірився він. — Чи ж не я вам казав? Закон є закон. Нарубали ви з вашим Берником дров? (Мур., Бук. повість, 1959, 217);
Ні в дро́ва, ні в трі́ски — невлад, не до речі.
Не перевелись ще люди, у котрих слово українське не на те тільки є, щоб молоти ні в дрова, ні в тріски, що на язик навернеться (Фр., XVI, 1955, 139).
Словник української мови (СУМ-11)