дружка

ДРУ́ЖКА, и, ж.

1. Дівчина, яка на запрошення молодої бере участь у весільному обряді.

Лукина з дружками пішла по селі просить на весілля (Н.-Лев., III, 1956, 348);

Тим часом дівчата, які були вже признані дружками, затягли «Ой у полі та овес рясний..» (Смолич, Мир.., 1958, 26).

2. діал. Те саме, що дру́жба².

Обіч наречених ішли дружки: біля Дениса — Андрій Семенець і Борис Ганущак, біля Ліди — Вірця Неїжко та Галина Краснощок, а за ними родичі та запізнілі гості (Дмит., Наречена, 1959, 200).

Значення в інших словниках

1. дружка — дру́жка іменник жіночого роду, істота * Але: дві, три, чотири дру́жки  Орфографічний словник української мови
2. дружка — -и, ж. 1》 Дівчина, яка на запрошення молодої бере участь у весільному обряді. 2》 діал. Те саме, що дружба II.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дружка — Дружка, -ки ж. 1) Молодая дѣвушка изъ приглашенныхъ невѣстой быть на свадьбѣ; одна изъ дружок носить названіе старшої. Завтра заплети кісоньку в дрібушки, та вже ж тобі не ходити в дружки! Мет. 206.  Словник української мови Грінченка