дружка
ДРУ́ЖКА, и, ж.
1. Дівчина, яка на запрошення молодої бере участь у весільному обряді.
Лукина з дружками пішла по селі просить на весілля (Н.-Лев., III, 1956, 348);
Тим часом дівчата, які були вже признані дружками, затягли «Ой у полі та овес рясний..» (Смолич, Мир.., 1958, 26).
2. діал. Те саме, що дру́жба².
Обіч наречених ішли дружки: біля Дениса — Андрій Семенець і Борис Ганущак, біля Ліди — Вірця Неїжко та Галина Краснощок, а за ними родичі та запізнілі гості (Дмит., Наречена, 1959, 200).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дружка — дру́жка іменник жіночого роду, істота * Але: дві, три, чотири дру́жки Орфографічний словник української мови
- дружка — -и, ж. 1》 Дівчина, яка на запрошення молодої бере участь у весільному обряді. 2》 діал. Те саме, що дружба II. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дружка — Дружка, -ки ж. 1) Молодая дѣвушка изъ приглашенныхъ невѣстой быть на свадьбѣ; одна изъ дружок носить названіе старшої. Завтра заплети кісоньку в дрібушки, та вже ж тобі не ходити в дружки! Мет. 206. Словник української мови Грінченка