1. Словник української мови в 11 томах

дружко

ДРУЖКО́, а́, ч. Одружений чоловік, який на запрошення родичів жениха є головним розпорядником весільного обряду.

Наум, бачивши, що вже усе готово, став одбирати людей: кого дружком,.. кого у старости, жінок у свашки (Кв.-Осн., II, 1956, 93);

— Дай проїхати он до тієї хати! — кричав дружко (Довж., І, 1958, 154);

*У порівн. Після вчорашньої пороші кожне дерево, як весільний дружко, було пов’язане таким тонким рушником, що крізь нього відчувалися узори і напіврозкриті вічка потрісканої кори (Стельмах, І, 1962, 34).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дружко — дружко́ іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. дружко — -а, ч. Одружений чоловік, який на запрошення родичів жениха є головним розпорядником весільного обряду. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дружко — Дружко, -ка м. Приглашенный родителями жениха женатый мужчина; онъ распоряжается свадьбой. МУЕ. ІІІ. 93. Сим. 11. КС. 1883. II. 380. На тарілку положать рушник і дадуть дружкові, піддружому і старостам. Мет. 190. Словник української мови Грінченка