дрючина

ДРЮЧИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що дрюк.

Вхопив медвідь дрючину, розломив її і зі страшним риком кинувся на свого ворога (Фр., VI, 1951, 16).

Значення в інших словниках

1. дрючина — дрючи́на іменник жіночого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. дрючина — -и, ж., розм. Те саме, що дрюк.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дрючина — див. палиця  Словник синонімів Вусика
4. дрючина — ПА́ЛИЦЯ (очищена від пагонів зламана гілка, тонкий стовбур), ЦІПО́К, КИЙ, ДРЮК, ЛОМА́КА, ДУБИ́НА, КИЙО́К, ДРЮЧО́К, ПА́ЛКА, ДРЮЧИ́НА розм., ПАТИ́К діал., ПАТИ́КА діал., ПАТИ́ЧИНА діал., БУК діал., ЛОМИ́ГА діал.  Словник синонімів української мови
5. дрючина — Дрю[у]чи́на, -ни, -ні  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. дрючина — Дрючина, -ни ж. Дубина. Ой хапайте, браття, хто кий, хто дрючину на вельможну спину! Вирятуймо, браття, з тяжкої неволі свою рідну Україну. К. Досв. 175. Добра каша: крупина за крупиною гониться з дрючиною. Ном. № 12321.  Словник української мови Грінченка