дрібненький

ДРІБНЕ́НЬКИЙ, а, е. Зменш.-пестл. до дрібни́й 1-3,6.

Лице [баби] було не старе, але дрібненьке, довгеньке, як у малої сухої дівчинки (Н.-Лев., II, 1956, 405);

Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок (Коцюб., II, 1955, 226);

Надворі сіявся дрібненький дощик і безнадійні сиві хмари все небо застилали (Л. Укр., III, 1952, 530);

Іван засміявся дрібненьким юнацьким сміхом (Досв., Вибр., 1959, 161);

Іди, перемагай утому, До міліонів [мільйонів] рук свою снагу додай, Будь з тими, хто живе у пориві одному, І в радість перекуй дрібненький свій одчай (Рильський, І, 1956, 120).

Значення в інших словниках

1. дрібненький — дрібне́нький прикметник  Орфографічний словник української мови
2. дрібненький — [др'ібнен'кией] м. (на) -кому/-к'ім, мн. -к'і  Орфоепічний словник української мови
3. дрібненький — -а, -е. Зменш.-пестл. до дрібний 1-3), 6).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. дрібненький — Дрібний, -а, -е усѣч. форма: дрібен. 1) Мелкій, дробный, небольшой, маленькій. Дрібні речі у кошик поклала. Н. Вол. у. А я ж тую дрібну ряску зберу у запаску. Мет. 8. Заганяла дрібні пташки до бору. Чуб. ІІІ. 251. Сію конопельки дрібні зелененькі. н.  Словник української мови Грінченка