дубинка

ДУБИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до дуби́на 1, 3, 4.

А зимою холодно, Нічим затопити, То й питається дідунь: «Що, сину, робити?» «А що ж, — кажу, — тра [треба] комусь їхати в дубинку!» (Рудан., Тв., 1956, 104);

*Образно. В літературній критиці не можна терпіти ні солодкого єлею, ні замашної дубинки (Про багатство л-ри, 1959, 102).

Значення в інших словниках

1. дубинка — дуби́нка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. дубинка — -и, ж. Зменш.-пестл. до дубина 1), 3), 4).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дубинка — син. міліцейська ґумова: гуманізатор, демократизатор, мусорфалос.  Словник жарґонної лексики української мови
4. дубинка — ПА́ЛИЦЯ (примітивна зброя), ДРЮК, ДРЮЧО́К, КИЙ, КИЙО́К, ЛОМА́КА, ДУБИ́НКА розм., ДРЮЧИ́НА розм., БУК діал. Кожний народ наш щедро народжує своїх богатирів, що в будь-яку хвилину можуть палицю, кинуту в нас ворогом...  Словник синонімів української мови
5. дубинка — Дубина, -ни ж. 1) Дубовое дерево. Сюди туди дубину стрепену, — посипались жолудочки в пелену. Чуб. ІІІ. 176. От кріпка дубина, — сокира як од заліза одскакує. Харьк. 2) Дубовый лѣсъ. Сим. 26. КС. 1883. І. 34.  Словник української мови Грінченка