дуже
ДУ́ЖЕ, присл. У великій мірі, надто, надзвичайно.
Еней же їхав щось несміло, Бо море дуже надоїло (Котл., І. 1952, 109);
Вона була дуже схожа з лиця на Нимидору (Н.-Лев., II, 1956, 224);
Самій [Галині] стало дуже смішно з себе (Крот., Сини.., 1948, 9);
Ант ходив по хижі дуже тихо (Скл., Святослав, 1959, 8).
Словник української мови (СУМ-11)