душка
ДУ́ШКА, и, ж.
1. Пестл. до душа́ 1, 2, 5.
Давно уже вона хотіла, Його щоб душка полетіла (Котл., І, 1952, 65).
2. розм. Про людину з прекрасними рисами характеру.
Гандзя душка, Гандзя любка, Гандзя мила, як голубка (Пісні та романси.., II, 1956, 47);
І тут [біля директорської канцелярії] нараз яка ж зміна! Замість шаленого крикуна просто хлопчик-душка (Фр., IV, 1950, 458);
// При пестливому звертанні до кого-небудь.
Хорунжівна знай спросоння приговорює: — Микиточку, душко Уласовичу! час від часу дужче тебе люблю! (Кв.-Осн., II, 1956, 203);
Вона наче крізь сон почула. — Як спали, Палагночко, душко? (Коцюб., II, 1955, 339).
Словник української мови (СУМ-11)